Стою я, значить, вчора о 5 ранку на вокзалі Луцькому, просто отак стою, тому що темно, холодно і людей мало, все як я люблю. Підходить до мене чоловік, років 55-60 і запитує чи я місцевий. Не повірите, але де б мене не запитали, я завжди не місцевий, мабуть коли стану місцевим, то запитувати перестануть. Я вже звик, що всім треба похмелитись, нирку вирізати, шаурму купити, і я виглядаю як благородна людина для пожертвувань.
Запитав не нав"язливо і став собі сбоку, дивиться у далечінь. А не видно ні---чогісінько, я навіть банкомат привата ледь бачу, а бачу я добре, як бабці вільні місця у метро. Виглядав він спокійно і чемно, тому вирішив перепитати:
- "А чому ви запитуєте?"
А тепер без жартів, виявляється він із дружиною залишив Луцьк на закуску і вже 5-ий рік їздить по вихідних сім"єю по Україні. Без карти, смартфона, житла на airBnB, але об"їздив більше України ніж 90% моїх друзів. 5-ий, бля-а, рік, взяв і їздить, і каже:
- "Говорю я значить із хлопцем із Троєщини, а я їх всіх змушую українською розмовляти, що це таке, Київ, і російською розмовлять (Думаю, Кернегі читав, завойовує довіру співрозмовника). Йому 30 років, не одружений і останній раз виїжджав за місто в школі. Кажу йому, та бери ти свою подругу і їдь дивитися Україну, це ж такий кайф, просто походити, половити гав по вулицях інших міст, поспілкуватися з людьми. Дає наснагу жити".
Поспілкувалися, поділився наскільки знав куди і як піти, він розповів як гуляв посеред сакур, а куди поїде наступного разу, а потім пішов дивитися за дружиною, тому що "вже нудьгує мабуть". Крутий співрозмовник, я вже починаю звикати, до людей у віці, які беруть і роблять, не кажуть, що я не розумію і вчитись не моє. Спочатку подорожував його син, як студент, а тепер і він, взяв, спробував, це не дорого, не важко і йому сподобалось. Тепер кожні вихідні - нове місто, а що у вас кожних вихідних?
Немає коментарів:
Дописати коментар