Якщо ти не любиш читати я готовий помістити контент поста у один твіт:
- Чому ти завжди називаєш офіціантів по імені?
- Тому що традиція видавати ці довбані бейджики придумалась не просто так.
Якщо ми будемо говорити про дядю Фрейда, (Фройда? да хєр з ним, з фройдом, я не про це). У батьків завжди є причина дати вам ім"я. Ми можемо придумати традиції, біблію, купу геніальних ідей, але правда одна - коли у вас в сім"ї крім мами і тата є ще сім малих г*внюків, важко сказати "Ей, найменший г*внюк, прибери у себе в кімнати (купи хліб, придумайте нову причину)" тому що фіг запам"ятаєш хто з них найменший поки вони без паспорта. Тому зібралися розумні люди і вирішили давати імена дітям. Типу personal responsibily і все таке.
А потім прийшли вчені і сказали "Ім"я людини є одним із найприємнішим звуком (словом) у її житті". Серйозно, скільки ваших друзів ненавидять своє ім"я, потрібно бути реально обдовбаним постійно, щоб змусити людину ненавидіти своє ім"я.
Порадили мені якось Carnegie почитати, да я знаю, давно він писав книгу і як казала моя вчителька історії - давно це було і неправда вже. Так ось, що цей гівнюк робив, він запам"ятовував імені усіх свої друзів і знайомих (ух і чортяка), а потім брав і записував їх дні народження, щоб якось взяти і привітати, нє а чьо, скільки у вас друзів, які вітають вас кожного року? Отож і воно, подаруйте їм книгу, нехай щось після азбуки прочитають.
Так ось, скільки я не читав і не шукав, та і сам люблю, чого гріха "таїти", коли мене по імені називають. Класно ж, ге? Тарас, а звучить як. Як п"ять послідовних букв, де дві А і одне Р, ващє агонь, як на мене. Значить, якщо я так люблю, може і іншим подобається коли їх по імені називають? Якраз перевіряю, років 5-ть як перевіряю вже і не збираюсь зупинятись, пам"ять працює, людям приємно, ще привіт кажуть. Сексі кароч.
Саме тому я намагаюсь називати усіх по імені, якщо забув - перепитую, іноді і справді провтикую, Юля - я тебе пам"ятаю, чесслово.
Стоп-стоп, тепер вдих-видих, поїхали, товаришу
Коли мене запитують, ей, Тарас, а чому ти офіціантів по імені називаєш - я скажу: "Тому що мама тебе не називає "ей, найменший гівнюк, іди за хлібом зганяй, мамка бутер зах-ячить".
Сиджу я значить такий у кафе і запитує мене мій лондонський френд:
- А офіціанти ж нормально косять бабло, правда?
- Нифіга, кажу, мій любий друже, вони мінімалку косять а решту із чайових тягнуть, а коли жлоби заходять у кафешку - так капусточку собачу вони отримують.
- Але ж більше ніж лікарі?
- Ха-ха, теж не вгадав.
- Ха-ха-ха, так я жартую.
Так, трішки смішно, як казав мені американець - життя тут не легке, тому молодь і не сміється, це вам не какашки по стінах розмазувать, навіть акварельку в Україну імпортують.
Тому, я знаю, що офіціанти тут не від хорошо життя чи покликання душі працюють, хоч і сервіс такий собі, але це не значить, що я повинен бути тим найменшим гівнюком, який і хліб не купив і ім"я молодшого не запам"ятав. Якось так. Подумай наступного разу про це, коли скажеш "Вибачте, будь ласка", "Ей, можна вас", "Слухай, а ти" замість імені, яке ти "стидоба" забув(ла)
PS. Жарт про "я забув твоє ім"я, Тарас" не враховується.
